ВИКОРИСТАННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД УПРАВЛІНСЬКИХ МОДЕЛЕЙ ДЛЯ РОЗРОБКИ ІННОВАЦІЙНОЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ МОДЕЛІ СИСТЕМИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ПЕРЕМІЩЕННЮ ТОВАРІВ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ / В. О. Хома

Результати перманентних державно-управлінських та інституційних реформ в Україні, нажаль вказують на недостатню ефективність процесів формування відповідної новітньої гнучкої управлінської системи в органах державної влади, зокрема в сфері митної безпеки. Тому, для розробки сучасної адаптивної інноваційної моделі запобігання та протидії незаконному переміщенню товарів через митний кордон України доцільно звернутися до перевірених практикою теоретичних засад сучасних управлінських моделей. Так як саме від моделі прийняття суб’єктом управління: керівником організації або структурного підрозділу, чи колегіальним органом управлінських рішень, залежить ефективне безперервне функціонування такого об’єкта.
Поняття «модель» походить від латинського мodulus, що означає «міра», «норма», «взірець». Отже, модель – це матеріальний або уявлюваний аналог об'єкта (предмета, явища або процесу), що зберігає суттєві риси об'єкта та здатний заміщувати його під час вивчення, дослідження або відтворення. При цьому, варто зауважити, що модель може бути створена для дослідження об’єкта у випадках, коли:
‒ об’єкт безпосередньо є недоступним і відсутня можливість провести його дослідження;
‒ дослідження об’єкта може спричинити його руйнування;
‒ розробка такої моделі вимагає використання значних коштів;
‒ об’єкти мають різноманітні властивості, а в деяких випадках, навпаки, для певного дослідження не є доцільними;
‒ об’єкти дослідження мають необхідні властивості, а ті, що не є несуттєвими, можуть бути взагалі відсутні [1].
Проте, існує ряд проблемних питань при моделюванні систем, які полягають в тому, що постає нагальна потреба у знаходженні конкретних поступок у випадках, коли опис було здійснено без поглибленого аналізу, при цьому виникає доцільність врахування вагомих для дослідження факторів і характеристик складної системи. Як правило, на практиці, такі проблемні питання вирішуються шляхом побудови ієрархічної системи, при якій відбувається опис не одної моделі, а декількох із врахуванням всіх проведених характеристик [1].
Варто зауважити, що під управлінською моделлю розуміють теоретично сформовану сукупність понять про те, як саме виглядає певна система управління, її вплив на об'єкт управління, її адаптація до наявних змін у зовнішньому середовищі, можливість організації досягти поставленої мети, стійко розвиватися та забезпечувати свою життєздатність.
В контексті нашого дослідження заслуговує на увагу наукові здобутки вчених таких як А.Г. Івасенко, Г.В. Осовська, Л.І. Федулова, які в своїх наукових працях дійшли висновку, що існує чотири основних типи моделей, в яких розглядається еволюцію теоретичних основ концепцій, а саме [2]:
- Перша модель – «Модель механістичної конструкції організації». Автори даної моделі (Ф. Тейлор та М. Вебер) прийшли до висновку, що діяльність будь-якої організації повинна бути орієнтована перш за все на оперативне управління. За допомогою оперативного управління здійснюється структурна оптимізація виробничих факторів і в цілому всього його процесу. При цьому, відбувається оцінювання ефективності функціонування організації за економічним показником, розрахованим як відношення обсягу виготовленої продукції/послуг до витрачених ресурсів, тобто оцінюється лише за досягнутим кінцевим результатом.
- Друга модель – «Концепція теорії людських взаємовідносин і поведінкових наук». Авторами данної моделі є Е. Мейо, Д. Мак-Грегор, Ч. Барнард. Такою моделлю визначається соціальна система організації. Визначається, що на продуктивність підприємства найголовнішим фактором впливу є саме людський фактор. При цьому, основними складовими для такої моделі є: увага до працівників; їх мотивування; комунікативні навички; лояльність, безпосередня участь працівника при прийнятті рішення. Також, важливим є стиль управління організацією та його вплив на кінцевий результат. Така модель виокремлює успішність діяльності організації в окремий критерій, яким визначається важливість підвищення ефективності діяльності за рахунок удосконалення саме людських ресурсів. При цьому, увагу зосереджено лише на одному - людському ресурсі, при якому відбувається пряме підпорядкування йому всіх інших факторів, які відбуваються на виробництві.
- Третя модель – «Теорія систем», авторами якої є А. Чандлер, П. Лоуренс. В основу даної моделі покладений менеджмент, метою якого є стратегічне управління, а головний критерій ефективної діяльності є системна доцільність, При такій системній доцільності проводиться оцінювання спроможності будь-якої організації на скільки вона здатна до самоорганізації та саморегулювання, а також, чи здатна досягти кінцевого результату при зміні зовнішніх умов.
- Четверта модель «Концепція зацікавлених груп». Основою такої моделі є той факт, що керівники організацій в своїй діяльності зобов’язані враховувати різносторонні інтереси своїх партнерів. Це слугує прийняттю за основу «стратегії обмеженої оптимізації», якою досягнення будь-якої мети обмежується вимогою виконувати й інші цілі на прийнятному рівні. При цьому, для досягнення високої продуктивності діяльності організації відбувається завдяки збалансування всіх інтересів, залучених у справи організації, груп і осіб.
- П’ята модель «Соціально-орієнтована організація «7-S». Свою назву така модель отримала за наявністю в своїй структурі елементів, де назва кожного починається на літеру «S» а саме: структура, стратегія, системи, здібності, стиль, спільні цінності, працівники. Така модель була розроблена Томас Дж. Пітере, Роберт X. Уотерман і Джульєн Р. Філліпс. Науковці під поняттям «модель» розуміють структуру, за допомогою якої відбувається наступне:
‒ кожна організація розглядається як єдине ціле;
‒ відбувається виявлення організаційних проблем;
‒ здійснюється розробка програми дій по вирішенню проблемних питань.
При цьому, кожен з S-факторів доповнює один одного, а тому організація в систематичному факторі наближується до поставленої мети та кінцевого результату.
Варто зауважити, що в даній сфері досліджень у науковців існують різні наукові погляди щодо єдиної типології управлінських моделей. Проте, на увагу заслуговують ті моделі, які за своєю структурою є притаманними для нашого дослідження. Серед них можна виділити наступні.
1. Перша група. Класифікація моделей за походженням. На думку науковців, при дослідження найбільш вдалих моделей управління (японської, американської, західноєвропейської) виникає можливість виокремлення з їх структури саме тих елементів, які будуть відповідати національним традиціям, ментальності та культурі. При цьому, дієва модель управління на національному рівні має поєднувати в своїй структурі принципи національного досвіду з фундаментальною управлінською теорією та практикою, які були сформовані і перевірені при вирішенні аналогічних соціально-економічних завдань у різних країнах світу. На думку науковців, необґрунтоване копіювання будь-якої із наведених моделей є ризикованим і неефективним.
2. Друга група. Класифікація моделей, яка була наведена Е. Мейо, Д. Мак-Грегором, Ч. Барнардом, розглядається як цільова управлінська модель. До класифікації такого виду моделей відносяться діяльність і спроможність здійснення управління при визначенні та досягненні кінцевої стратегічної мети, без урахування результатів якої жодна організація не може ефективно розвиватись [3].
Отже, проведений частковий огляд теоретичних засад забезпечення якості прийняття управлінських рішень доцільно використати для удосконалення системи протидії митним правопорушення та контрабанді в Україні шляхом розробки та подальшого запровадження інноваційної моделі системи запобігання та протидії незаконному переміщенню товарів через митний кордон України.

1. Електронний ресурс. RL:https://docs.google.com/presentation/d/16Hp6_ ApbslH6pMZzuK2gEIw2tFqWs_rbcEppvizwJ0w/htmlpresent.
2. Назарчук Т. В. Менеджмент організацій [Текст]: Навчальний посібник. / Т. В. Назарчук, О. М. Косіюк – К.: «Центр учбової літератури», 2016. – 560 с.
3. Прийняття управлінських рішень : навчальний посібник / [Ю.Є. Петруня, Б. В. Літовченко, Т. О. Пасічник та ін.] ; за ред. Ю. Є. Петруні. – [4-те вид., переробл. і доп.]. – Дніпро : Університет митної справи та фінансів, 2020. – 276 с.