ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕДАЧ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ ПОДВІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ / Т.М. Артюх, Ю.Г. Рубан, В.Л. Гура

Поняття «Державний експортний контроль – як комплекс заходів з контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (ТВП) та подвійного використання (ТПВ), що здійснюються Держекспортконтролем та іншими державними органами з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов’язань України» визначено статтею 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20 лютого 2003 року № 549 [1].
Зважаючи на безпрецедентну ситуацію, пов’язану з загрозою військової агресії в Україні та намаганням реорганізувати усталену конструкцію миру у всьому світі, зростає значущість державного експортного контролю як дієвого інструменту, проведення якого спрямоване на захист національних інтересів країн шляхом запобігання актам тероризму та захисту населення, захисту економічних інтересів країни, підвищенню міжнародного рейтингу довіри і розширення міжнародної торгівлі та співпраці, захисту підприємств від втягнення у протизаконні міжнародні закупівельні мережі.
Здійснення функцій державного експортного контролю в Україні пов’язане з відповідальним виконанням як державних, так і міжнародних зобов’язань. Це, насамперед, боротьба з міжнародним тероризмом, з розповсюдженням зброї масового знищення, з незаконними передачами ТВП та ТПВ. Україна завжди демонструвала активну та послідовну участь в міжнародних організаціях з нерозповсюдження зброї масового знищення шляхом підписання ряду міжнародних договорів/конвенцій, зокрема: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) – 1994 р. (ратифікація 2015 р.); Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї (КХЗ) – 1993 р. (ратифікація – 1998 р.); Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення бактеріологічної і токсичної зброї та її знищення (КБТЗ) – 1972 р. (ратифікація – 1975 р.); Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань – 1996 р. (ратифікація – 2000 р.); Угода з МАГАТЕ про застосування гарантій – 1995 р. (ратифікація – 1997 р.); Додатковий протокол до Угоди – 2005 р.
Варто відзначити, що Україна є першою державою серед колишніх країн СРСР, яка взяла участь в усіх багатосторонніх міжнародних режимах експортного контролю, демонструючи боротьбу з нерозповсюдженням ядерної зброї: Вассенаарська домовленість – 1996 р.; Режим контролю за ракетними технологіями – 1998 р.; Група ядерних постачальників – 1996 р.; Комітет Зангера – 1996 р.; Австралійська група – 2005 р. Нажаль, і досі, Україна не отримала гарантії безпеки від країн підписантів Будапештського меморандуму на заміну від відмовлення використання ядерної зброї, як третьої держави світу.
Реалізацію державної політики у сфері експортного контролю в Україні здійснює Державна служба експортного контролю України (ДСЕКУ), що створена на підставі Постанови КМУ від 31.03.2015 № 159.
Держекспортконтроль є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра економіки України, і який реалізує державну політику у сфері державного експортного контролю. Проте формуванню ДСЕК передувало створення інших служб, яким були притаманні схожі функції контролю. Це насамперед:
1992 р. – Урядова експертно-технічна комісія (УЕТК) на чолі з Міністром машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії;
1993 р. – УЕТК була перетворена в Урядову комісію з експортного контролю (УКЕК) на чолі з віце-прем’єр міністром України, а також створений Експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів України, що виконував функції робочого органу Урядової комісії;
1996 р. – УКЕК була перетворена в Урядову комісію з політики експортного контролю, а Експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів – в Державну службу експортного контролю України (ДСЕКУ);
1999 р. – ДСЕКУ була ліквідована, а її функції перейшли до новоутвореного Міністерства економіки України;
2000 р. – створено Комітет з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України;
2001 р. – знову була створена ДСЕКУ.
З 2011 р. діяльність Держекспортконтролю України активно спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економіки України.
Структура системи та процедура експортного контролю в Україні наведена на рис.1-2.
Проведення попередньої експертизи в процедурі ЕК, як і будь-якої іншої експертизи, розпочинається з ідентифікації товарів.
Важливою процедурою попередньої експертизи є встановлення умов виконання міжнародних передач товарів до конкретних держав, а також правильності реєстрації суб’єкта господарювання як суб'єкта здійснення міжнародних передач товарів.

Створення суб’єктом системи ВФЕК та її державна атестація включає інформаційно-методичну допомогу суб’єкту у створенні СФЕК; державну атестацію системи ВФЕК. Під час надання повноважень на здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, обов’язково включається етап проведення оцінки діяльності суб’єкта здійснення міжнародних передач товарів та перевірка наявності системи внутрішньофірмового експортного контролю, створеної суб’єктом, а також її державної атестації.
Після позитивної оцінки цих процедур ухвалюється рішення про надання повноважень. Процедура надання висновків на право проведення переговорів та контроль їх здійснення включає проведення експертизи, яка акумулює такі завдання: оцінка можливості експорту, перевірка кінцевого споживача та посередника, аналіз зовнішньоекономічних договорів на предмет наявності зобов’язань сторін щодо дотримання законодавства та положення про набрання договором чинності після отримання сторонами дозвільних документів.
За необхідності – проведення міждержавних консультацій; розгляд звітів за результатами підсумків проведення переговорів.
Надання дозвільних документів на право здійснення міжнародних передач товарів спрямоване на отримання рішення щодо можливості експорту з урахуванням факторів ризику і наданих гарантій; перевірці сертифіката кінцевого споживача; за необхідності – проведенні міждержавних консультацій тощо. Наступним етапом експортного контролю є процедура встановлення виключних умов здійснення експорту товарів, а також митний контроль та митне оформлення вантажів. До специфічних умов контролю доставки відносять фізичне обстеження вантажів (товарів), призначених кінцевому споживачеві; отримання сертифікату підтвердження доставки; здійснення перевезень уповноваженими авіакомпаніями (для товарів військового призначення).
Оформлення звітності суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів, а також проведення перевірки функціонування товару за призначенням (у заявлених цілях) є відповідальною процедурою експортного контролю. Як додатковий контроль, який стосується міжнародних передач ТВП, застосовується процедура узгодження проектів міжнародних договорів України.
У разі порушення правил експортного контролю відповідно до нормативно-правової бази України до порушників застосуються заходи, передбачені законодавством.
Експертиза в сфері державного ЕК є дуже важливою та відповідальною діяльністю, яка проводиться ДСЕКУ для вирішення питання щодо можливості: надання суб’єктам відповідних дозволів, висновків чи міжнародних імпортних сертифікатів; проведення реєстрації суб’єктів здійснення міжнародних передач товарів; надання суб’єктам повноважень на право здійснення експорту / імпорту ТВП та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю.
Основні завдання експертизи в галузі державного ЕК визначено у ст.11 ЗУ «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20.02.2003.
Висновки. Отже, державний експортний контроль – це дієвий інструментарій, система заходи з контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (ТВП) та подвійного використання (ТПВ), що здійснюються Держекспортконтролем та іншими державними органами та спрямовані на забезпечення захисту інтересів національної безпеки України, процедура якого потребує ретельного вдосконалення та методичного забезпечення з урахуванням ризиків, пов’язаних з активізацією військової загрози.

1. Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання. Закон України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 23, ст.148). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/549-15#Text.
2. Варналій З. Проблеми і шляхи забезпечення економічної безпеки України / З. Варналій // Економіка і управління. – 2001. – № 1. – С. 18–29.